Загальні питання етіології та патогенезу захворювань шкіри

Деякі питання етіології та патогенезу

У мирний час близько 2/3 трофічних виразок нижніх кінцівок розвивається на грунті варикозного розширення вен і посттромбофлебітичного синдрому і близько 1/3 — внаслідок різних травм м’яких тканин, пошкодження великих нервових стовбурів, судин, після перенесених опіків, виразки рубців тощо. (М . М. Синявський, 1966). Специфічні трофічні виразки (туберкульозні, актіномікотіческіе, лепрозні, сифілітичні), а також фагеденіческіе, метаболічні, коллагенозний, гемодерміческіе, виразки Марторелля та інші зустрічаються рідко.

Згідно з літературними даними, серед трофічних виразок значну питому вагу займають венозні. При масовому обстеженні встановлено, що серед сільського населення варикозні розширення вен нижніх кінцівок зустрічаються у 15-18%, а серед робітників різних галузей промисловості — у 20-50%. Трофічними виразками ці вени ускладнюються в 40-60% випадків. Крім того, після перенесеного тромбозу глибоких вен у 70-90% хворих при консервативному лікуванні розвивається посттромбофлебітичний синдром, який в 60-90% випадків ускладнюється трофічними виразками.

Значне зростання постфлебитического виразок відзначається за кордоном. Так, в США щорічно реєструється від 300 до 400 тисяч хворих, що страждають посттромбофлебітичній виразками, а за переписом 1960 т. Налічувалося 7 млн. Хворих з наслідками тромбозу глибоких вен. Від 7 до 9% населення США користується еластичними бинтами і панчохами у зв’язку із захворюваннями вен нижніх кінцівок (Popkin, 1962).

В Англії 5% населення страждає посттромбофлебітичній виразками. У Німеччині посттромбофлебітичний синдром з трофічними виразками називають «національною хворобою». За статистичними даними, у Швеції посттромбофлебітичний синдром і трофічні виразки приводять людей до непрацездатності частіше, ніж туберкульоз, діабет, ревматизм і транспортний травматизм, разом узяті.

Halse (1954) при вивченні 2276 хворих з наслідками тромбозу глибоких вен встановив рецидивні трофічні виразки у 65%.

На думку багатьох авторів, на грунті травм м’яких тканин трофічні виразки зустрічаються в 18-35%, а у інвалідів Великої Вітчизняної війни довго не загоюються виразки спостерігаються в 10-14,6% випадків.

Трофічні виразки, рубці і свищі переходять в рак приблизно в 2,5-4,8%, а варикозні виразки — в 8-21% випадків.

Є повідомлення про виникнення сарком на місці трофічних виразок.

Найбільш частою локалізацією венозних виразок є внутрішня надлодижечная область (рис. 1).

Рис. 1. Найбільш часто зустрічається локалізація трофічних виразок.

Програма для вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів І-ІІІ рівнів акредитації за спеціальністю

Державна установа “Центральний методичний кабінет

дерматологія та венерологія

^ С.В. Бондарчук — викладач-методист, викладач вищої категорії Вінницького медичного коледжу ім. акад. Д.К. Заболотного;

Програму розглянуто і схвалено на засіданні циклової комісії педіатрії Вінницького медичного коледжу ім. акад. Д.К. Заболотного 07.04.2011 р., протокол № 8.

© МОЗ України, 2011

Навчальну програму з дисципліни “Дерматологія та венерологія” складено для вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів І—ІІІ рівнів акредитації за спеціальністю 5.12010101 “Лікувальна справа” відповідно до складових галузевих стандартів вищої освіти — ОКХ і ОПП, затверджених МОН України і МОЗ України в 2011 р., та навчальних планів 2011 р.

Після вивчення дисципліни студенти повинні знати:

основи санітарно-гігієнічного режиму шкірно-венерологічного диспансеру та організацію його роботи;

основи етіопатогенезу, чинники ризику, клінічні ознаки, діагностику шкірних та венеричних хвороб;

основні принципи лікування, правила догляду за хворими на шкірні та венеричні хвороби;

профілактичні заходи та тактику медичного персоналу;

культуру зовнішнього нагляду, поведінки медичного персоналу, утримання маніпуляційного та процедурного кабінетів у належних санітарних умовах;

правила проведення люмінесцентної діагностики (лампою Вуда);

правила збирання матеріалу з пухирців для дослідження на акантолітичні клітини (мазок-відбиток);

правила збирання матеріалу для лабораторної діагностики на виявлення коростяного кліща;

правила готування матеріалу для обстеження на бліду трепонему;

правила збирання крові в дорослих і дітей на експрес-діагностику сифілісу;

порядок підготовки пацієнта до пункції регіонального лімфатичного вузла;

порядок підготовки пацієнта до люмбальної пункції та догляду за пацієнтом після її проведення;

правила збирання виділень із сечівника, передміхурової залози, сім’яних пухирців, прямої кишки в чоловіків для обстеження на гонококи та трихомонади;

правила збирання виділень із сечівника, піхви, каналу шийки матки, прямої кишки в жінок;

правила збирання виділень із сечівника, піхви, каналу шийки матки, прямої кишки в дівчаток.

зробити епідеміологічний аналіз у випадку шкірних та венеричних хвороб;

здійснювати поточну та заключну дезінфекцію у вогнищі шкірних та венеричних хвороб;

проводити різні форми санітарно-освітньої роботи;

обстежувати членів родини та осіб, які контактували із хворими на шкірні та венеричні захворювання;

виявляти джерело зараження;

заповнювати екстрене повідомлення в разі виникнення шкірних і венеричних захворювань;

проводити дезінфекцію предметів догляду, інструментів для обстеження та лікування хворих;

проводити дезінфекцію шкіри рук медичного персоналу під час обслуговування хворих на шкірні та венеричні хвороби;

збирати волосся, лусочки для обстеження на наявність патогенних грибів;

ставити шкірні проби краплинним і компресним методами;

брати, зберігати і транспортувати кров для дослідження на КСР, РІБТ і ВІЛ-інфекцію;

робити внутрішньовенні, внутрішньом’язові, підшкірні та внутрішньошкірні ін’єкції;

очищати вогнище ураження на шкірі для раціонального використання зовнішніх лікарських форм;

застосовувати охолоджувальні примочки, вологовисихаючі пов’язки, дерматологічні компреси, збовтувальні суміші, пасти, олії;

застосовувати мазі: змащувати частини тіла без пов’язок, накладати мазеві пов’язки і компреси, втирати мазі;

накладати чистий іхтіол , пластир;

робити епіляцію волосся при непаразитарному та паразитарному сикозі;

обробляти здорову шкіру, яка оточує вогнище піодермії;

обробляти піококові виразки;

вживати заходів щодо профілактики мікротравм на підприємствах і в сільському господарстві та вміти обробити мікротравми для запобігання піодермії;

складати план заходів щодо профілактики піодермії в дитячих закладах, пологових будинках, перукарнях;

готувати хворих з мікозами до застосування лікарських форм (постригти або видалити волосся, зняти кірочку, лусочки), дотримуючись при цьому техніки безпеки;

складати план заходів профілактики мікозів у лазнях, перукарнях, басейнах, душових, дитячих і лікувальних закладах, контролювати його виконання;

обробляти різними методами хворих на коросту та педикульоз;

складати план спільних протиепідемічних заходів у випадку паразитарних захворювань (школи, дитячий садок, дезстанції, санітарно-епідеміологічної станції та ін.);

розробляти план заходів щодо внутрішньолікарняної профілактики поширення ВІЛ-інфекції;

складати рекомендації щодо профілактики СНІДу для персоналу лабораторій, донорських і фельдшерсько-акушерських пунктів;

застосовувати примочки при ускладнених твердих шанкерах;

промивати сечівник у чоловіків, проводити інстиляцію в сечівник, накладати зігрівальний компрес при епідидиміті, вводити бужі, роботи масаж передміхурової залози;

промивати сечівник у жінок, проводити інстиляцію в сечівник, спринцювати піхву, робити піхвові ванночки, змазувати канал шийки матки.

моральну та юридичну відповідальність за розголошення професійної таємниці;

моральну та юридичну відповідальність за виконання лікарських призначень;

особливості догляду за хворими на заразні шкірні та венеричні хвороби і правила поведінки медичного персоналу щодо профілактики профзахворювань.

Після вивчення дисципліни проводиться диференційований залік.

Загальні питання етіології та патогенезу захворювань шкіри

Название: Патологічна фізіологія

Жанр: Патологічна фізіологія

8.6. види ексудатів

Ексудат — рідина, що накопичується у позасудинному просторі при запаленні в результаті зміни властивостей мікроциркуля-торних судин.

Ексудат містить білок (35 \%), альбуміни, глобуліни, фібриноген (білки з високою молекулярною масою), завжди присутні формені еле

Розділ ІІ. Типові патофізіологічні процеси

менти крові — лейкоцити (нейтрофіли, лімфоцити, моноцити), активні ферменти, що вивільняються з загиблих лейкоцитів і лізосом клітини, поліпептиди, що стимулюють проліферацію клітин на завершальному етапі запалення, іноді присутні еритроцити, тобто в кожному випадку гострого запалення в ексудаті, крім води і солей, можна знайти всі компоненти крові, з яких він утворюється: білки, лейкоцити і навіть еритроцити.

Однак загальна кількість ексудату, як і відносний вміст у ньому окремих білкових фракцій і різних форм клітинних елементів, може бути дуже різним. Ці розходження визначаються багатьма факторами, у тому числі характером агента, що викликає запалення, видом тканини, у якій розвивається запалення, станом активності організму.

В залежності від виразності запального процесу, від того, яких формених елементів більше в ексудаті і наскільки активні процеси фагоцитозу, розрізняють такі види ексудатів: серозний, катаральний, гнійний, геморагічний, фібринозний, гнійний, змішаний.

Серозний ексудат складається переважно з води й альбумінів. Утворюється на початку багатьох запалень. Виявляється, зокрема, при алергічних запаленнях шкіри, при запаленнях шкіри, викликаних укусами комах, опіками, механічними ушкодженнями (типовий приклад — ексудат у пухирях на долонях, що виникають у людей при веслуванні та ін.); при запаленні слизових оболонок і при запаленні серозних порожнин (серозний плеврит, перикардит, перитоніт, артрит).

Катаральний (слизуватий) ексудат виникає при запаленні слизових оболонок носоглотки, легень, шлунково-кишкового тракту. Катаральні ексудати містять мукополісахариди, секреторні антитіла, лізоцим.

Фібринозний ексудат утворюється при сильних ушкодженнях ендотелію, що супроводжуються значним витоком високомолекулярного фібриногену. Фібриноген, що вийшов із судин, полімеризується в нитці фібрину і є характерним для деяких бактеріальних інфекцій, лістерельозу, дифтерії, дизентерії. Виявляється при запаленні верхніх дихальних шляхів, товстого кишечника, перикарда, очеревини.

Гнійний (пурулентний) ексудат містить гній, що складається з великої кількості життєздатних і зруйнованих нейтрофілів, «уламків» не-кротизованих тканин, частково розчинених шляхом ферментативного перетравлення. Утворюється найчастіше при інфекціях, викликаних так званими піогенними бактеріями: стафілококами, стрептококами, пневмококами та ін.

Геморагічний ексудат містить значні кількості еритроцитів. Утворюється при тяжких ушкодженнях судин, що супроводжуються загибеллю ендотеліальних клітин і руйнуванням базальної мембрани.

Глава 8. Запалення

Виявляється, зокрема, при гострій грипозній пневмонії, сибірській виразці, отруєнні фосфогеном.

Гнильний (іхорозний) ексудат відрізняється наявністю продуктів гнильного розкладання тканин, унаслідок чого має брудно-зелене забарвлення і неприємний запах. Утворюється у випадку приєднання патогенних анаеробів.

Функції ексудату. Утворення ексудату — найважливіша складова запальної відповіді. У результаті ексудації відбувається розведення (зниження концентрації) бактеріальних та інших токсинів, що утворюються в осередку запалення, їх руйнування протеолітичними ферментами, що надходять із плазми крові. В ході ексудації в осередок запалення надходять сироваткові антитіла, що нейтралізують бактеріальні токсини і виконують функцію опсонінів — речовин, що сприяють фагоцитозу.

Компоненти комплементу, які містяться в ексудаті, після їхньої активації в осередку запалення підтримують запальну гіперемію, забезпечують перехід у осередок запалення лейкоцитів крові, сприяють фагоцитозу. Фібриноген ексудату перетворюється у фібрин, нитки якого утворюють структуру, що полегшує перехід у рану лейкоцитів крові та сприяє фагоцитозу. Молекули фібрину можуть бути субстратом для утворення біологічно активних пептидів—медіаторів запалення. Крім того, фібрин бере участь у процесі загоєння ран.

Однак ексудація має і негативні наслідки. Дійсно, вже саме набрякання (набряк) тканин стає надзвичайно небезпечним, якщо запалення розвивається, наприклад, у верхніх дихальних шляхах. Такий набряк може викликати ядуха.

Ексудація при запаленні мозкових оболонок може призвести до загрозливого для життя підвищення внутрішньочерепного тиску, запальний набряк слизової оболонки жовчовиносних шляхів—до жовтяниці і т. д. Супроводжує ексудацію збільшення внутрішньотканин-ного тиску, яке порушує мікроциркуляцію і може викликати ішемічне ушкодження тканин. Значні відкладення фібрину можуть перешкоджати подальшому відновленню ушкодженої тканини, сприяти надлишковому розростанню сполучної тканини.

Содержание

Читати: Розділ i нозологІя

Читати: Глава 1 предмет І завдання патологІчноЇ фІзІологІЇ. основнІ поняття загальноЇ нозологІЇ. вчення1.1. основні поняття загальної нозології

Читати: 1.2. вчення про хворобу

Записи созданы 25534

Похожие записи

Начните вводить, то что вы ищите выше и нажмите кнопку Enter для поиска. Нажмите кнопку ESC для отмены.

Вернуться наверх